23.01.15. у полі моїх дописів зявився коментар, який підписаний іменем “Віктор”:
“Можливо дещо протверезить палких прихильників церкви російських окупантів та Богослужінь російською інформація з відкритого листа доктора історичних наук Володимира Борщевича до православної громади села Глинськ Здолбунівського району на Рівненщині. “
Далі пан Віктор викладає текст листа-звернення. Думка, подана науковцем, фахово обгрунтована, а тому я вирішила цей коментар подати у вигляді окремої статті.
Декілька слів про автора листа:
Володимир Борщевич, доктор історичних наук, автор восьми книг з історії православної церкви, нагороджений церковними орденами Святих Володимира Великого та Кирила й Мефодія.
Відкритий лист
доктора історичних наук Володимира Борщевича до
православної громади села Глинськ Здолбунівського району
на Рівненщині
Дорогі брати і сестри!
Мені стало відомо про дискусію, яка розгорнулася довкола мови Богослужінь у Вашому рідному Храмі – Успіння Пресвятої Богородиці. Думаю, виникла вона через брак достовірної інформації з історії церкви. Зауважу, що богослужіння українською в Успенському храмі села відправляються вже понад 85 років. Більше того, історія храму тісно пов’язана з боротьбою громади Глинська за право проведення Служби Божої рідною, зрозумілою мовою, як того вимагає Святе Письмо. Богослужіння українською є законним правом вірян і відповідає усім церковним канонам православ’я. Громада також вправі вибирати собі ту церкву та того пастора, які розуміють її та шанують.
Сподіваюся, що наступний невеликий історичний екскурс додасть Вам, дорогі брати і сестри, впевненості та сил.
Питання мови богослужінь гостро звучало в православній церкві тоді, коли масово зростала кількість громад серед народів світу і деякі церковні адміністратори, нехтуючи положеннями Святого Письма про зрозумілість мови в храмі, намагались їх утримувати у своїй владі, нав’язуючи грецьку, єврейську чи латинську мови відправ. Таке примушування отримало пізніше назву триязичної єресі. Її прихильники заявляли, що правильно славити Бога можна лише цими трьома мовами.
У слов’янському світі проти триязичників у IX столітті повстали святі Кирило та Мифодій. Вони дали нашим предкам можливість молитись зрозумілою тоді мовою. Природна зміна і розвиток української усної та книжкової мови поступово призвели до створення українського варіанту церковно-слов’янських богослужбових текстів. Саме проти української мови в храмах Божих жорстко боролись московські правителі після включення українських земель до складу Московського царства. Саме з Москви прийшли накази в Київ та інші міста Лівобережжя знищити українські богослужбові книги. Однак, їх наміри не дали очікуваного результату. Наприкінці XIX ст. українська повертається в храми: перекладається українською Біблія, окремі богослужбові чини. Синод Російської церкви на початку XX ст. був змушений благословити видання Святого Письма українською мовою.
Після падіння Російської імперії українська стала мовою відправ. На Волині, котра з 1921 р. увійшла до складу Польщі, духовенство і миряни вимагали від церковної влади дерусифікації богослужінь. З благословіння митрополита Діонисія (Валединського) українською відправляли в тих храмах, де парафіяни вимагали цього. До 1939 р. було перекладено українською мовою і схвалено церковною владою для вжитку усі найважливіші богослужбові чини. Отже, маємо канонічні україномовні богослужбові тексти.
Особливе місце в боротьбі за українську мову в церкві відіграла громада церкви Успіння Пресвятої Богородиці с. Глинськ. З історичних джерел відомо про створення православної громади у селі в 1565 р. Сучасний мурований храм збудовано вже у 1892 р. Із середини XIX ст. душпастирями у ньму трудились представники волинської священичої родини Тарнавських.
У 1926 р. настоятелем у Глинську призначено о. Івана Тарнавського – сина попереднього парафіяльного священика о. Павла Тарнавського. Отець Іван називав себе українцем і завжди стояв за українську мову богослужінь. Разом з о. Іваном псаломщиком наприкінці 30-х рр. служив диякон Олександр Семенович, колишній вояк Армії УНР, петлюрівський старшина, також український патріот.
22 травня 1927 р. православні мешканці склали заяву з проханням до вищої церковної влади відправляти богослужіння українською мовою. Цю заяву підписали 158 селян, а їх підписи завірив солтис (сільський староста). У відповідь було дозволено, щоб українська була мовою відправ у глинській церкві.
Парафія наприкінці 30-х років нараховувала 2700 осіб у самому Глинську та приписному селі П’ятигори, церковна бібліотека мала 60 томів, серед яких уся необхідна богослужбова література українською мовою. У 1938 р.обрано церковного старосту селянина Іону Федоровича Ольховця, патріота.
У роки війни глинська православна громада перебувала у юрисдикції Автокефальної церкви в молитовному зв’язку із Вселенським патріархом і не вважала законною владу сталінського ставленника патріарха Російської православної церкви Сергія ( Страгородського). В Успенському храмі села мовою відправ була українська, і для цьго мали богослужбову літературу, дозволену для використання церковною владою.
З архівних джерел відомо, що 21 жовтня 1943 року владика Рівненський Платон (Артемюк) з огляду на арешт нацистами Арестівської парафії, протоієрея Степана Клубока доручив о. Івану Тарнавському тимчасово опікуватися осиротілою громадою, а помічником йому делеговано о. Івана Квашенка, який до того служив на Київщині.
Відстоювання духовних інтересів парафіян та патріотизм стали причиною вбивства о. Івана Тарнавського перевдягнутими у повстанців енкаведистами у 1944 р. Через два роки від рук совєтів загинув глинський псаломщик Василь Адашинський.
Наступники отця-мученика на становищі настоятеля в Глинську, незважаючи на російську окупацію і тотальну русифікацію, з розумінням ставилися до духовних потреб парафіян і відправляли службу рідною мовою.
Доктор історичних наук
Володимир Борщевич
