На підвіконні свічку запали,
Нехай душа чиясь зігріта буде…
І крапотіло небо дощовою сльозою, сіре, похмуре… І заплуталися голі верховіття дерев у нього, бо низьке воно сьогодні, бо горнеться до землі… І чути у висі імена тих, кого прийняло до себе Небо… мільйони тих, що загинули від голоду… Зойкіт, стогін і смерть… Тоді…
Сьогодні – наслідки і пам’ять…
Запали свічу в 16-тій
