Вона щороку приходить першого вересня. Вранці виринає з сивого туману, вмивається холодними росами і заквітчується айстрами, що палахкотять всіма кольорами. Вона тихенько прочиняє двері… тссс… Ви чули як вони скрипнули? Ось і господиня-осінь на порозі. Ще зовсім молода, з золотавою косою та в нових шатах з листочків та горобинового намиста. І те листя вітер то підіймає, то знову опускає додолу. Це її пора, золота пора… О, панно!
Вона оглянула свої володіння і відразу приступила до роботи, а роботи… а роботи ж то… Вгамувати цього вітругана, щоб не тряс на землю яблука та груші, навести лад у садах і городах, заплести розтріпані коси бабиному літу, розфарбувати дерева багрянцем і ще клопотів та клопотів.
А сьогодні осінь проводжає у школу… Комусь дарує квіти, які ще плекало літо, але люб’язно подарувало для її величності, хтось попросив гарного настрою, комусь і зажура сьогодні доречна… Панна-осінь… Вона сьоогодні головна розпорядниця свята…
Як давно вже у школі не лунав дзвоник… Сумують стіни за своїми вихованцями, бо ж тиша їм зовсім не пасує… А вчителі у цей день зустрінуть дітей як рідних, бо скучили, справді скучили… І нехай сьогодні більш суворі вимоги до організації навчання, але зустрічі будуть, дійсно, теплими.
Вітаю Вас! Вітаю, школо! Друзі-учителі, хай Ваші зусилля не будуть марними, хай сторицею віддасться Вам! Посмішок і радості кожному, хто прийшов на поріг школи. Хай осіння квіткова хуртовина підніме Вам настрій, додасть міцного здоров’я на День, на Місяць, на Рік!
Першовересневе…
