Святий Миколай уже на порозі

«Один бідний чоловік має три дочки. Сім’я бідна на стільки, що ледве-ледве зводять кінці з кінцями. От напередодні Різдва старша із сестер пропонує: «Давайте я здам себе в рабство, щоб мати хоч якісь кошти для вашого прожиття». Тобто, вона сама себе пропонує віддати в жертву.

В цей час випадково проходив Микола Чудотворець. Він мимоволі почув цю розмову. Маючи доволі багатого батька, чоловік бере мішечок з монетами, підкидає в будинок, де живе бідний чоловік з трьома дочками і ховається, щоб його ніхто не бачив. Сім’я знаходить мішечок. Не знаючи звідки ці гроші, вони сприймають дарунок за Господню благодать. Старша сестра виходить заміж. А через рік така сама ситуація відбувається з середньою сестрою. І знову Микола Чудотворець зникає, щоб його ніхто не бачив. Сімейна рада вирішує, що нехай тепер іде заміж середня дочка. Микола Чудотворець тріумфує, що так все гарно складається в житті сестер і наступного року іде підкинути мішечок з монетками для третьої сестри, щоб завершити свою місію. Але в цей рік була дуже холодна погода. Двері були в будиночок закриті, і проникнути туди було неможливо. Миколі Чудотворцю нічого не залишається, як вилізти на дах і закинути мішечок з монетками у комин. В той час найменша сестра біля каміну повісила сушити свої панчохи. Мішечок падає в одну з них.

Батько дівчат розумів, що подарунки з’являлися два роки в один і той самий день, а тому на третій рік вирішив відслідкувати того, хто їх приносить.  В той вечір Миколай, щоб ніхто його не впізнав, вдягнув на себе плаща і накинув капюшон. Господар будинку довго очікував і йому вдалося зловити того, хто підкидав у будинок подарунки. Він зняв з нього капюшон і побачив сивобородого старця. І тут він розуміє, що перед ним архієпископ мірлікійський Миколай. «Для чого ти це робиш?» – запитав чоловік. «Як для чого? Різдво підходить, нехай кожна людина, в якої є якісь бажання і потреби, звертається до Бога.» – відповів Миколай.

Таку легенду ми слухали в Туреччині, коли їхали до храму Святого Миколая Чудотворця у місто Демре. Наша гід Юля (народжена в Україні, близько 20 років працює у Туреччині) захоплююче розповідала про життєвий шлях святого, Його справжню Батьківщину. Десь у своїй інтерпретації (а можливо місцевій) повідала одну з багатьох легенд про Святого Миколая, з неї я й почала свою оповідку. Цікаво було її слухати, споглядати місцеві краєвиди і знати, що ти їдеш до самого саркофагу, де був похований Святий Миколай.

Християнська споруда світового масштабу. Тут усім тілом відчуваєш неймовірну ауру. Церква побудована  у ll ст.н.е., у  VII ст., храм будують у формі хреста.

Святий Миколай після своєї смерті був похований у лікійському мармуровому саркофазі у цій церкві. У ХІ ст. Коли над церквою нависла загроза бути розграбованою турками-сельджуками, італійські купці вкрали мощі святого і на своєму кораблі доставили їх до міст Барі, що на південному сході Італії. І до цього дня святиня перебуває у храмі цього італійського міста. Туреччина неодноразово заявляла про свої історичні права на мощі Миколи, але Ватикан не приймає їх до уваги. Проте деяка частина мощей (фрагменти щелеп та черепа) зберігається у Музеї археології в Анталії.

Незважаючи на свій дуже давній вік, у церкві чудово збереглися настінні фрески та розписи XI та XII століть, що надають приміщенню зовсім незвичайного вигляду. Підлога вимощена дуже цікавою мозаїкою з різних видів каменю. Вважається, що ця мозаїка була вже в тому стародавньому храмі та існувала ще до того, як у Демре прийшов Микола Чудотворець.

Дуже важко тепер, слухаючи розповіді про Миколая, відділити правду від легенди. А чи потрібно? Наш гід розповідала про життя святого, а ми самі під час розповіді, ніби поринули в ту сиву давнину, а головне, душею доторкнулися до святині. В той день не було в храмі людей, ми приїхали рано і пустота фізична нас прийняла до себе, відчинивши свої двері, а духовне огорнуло кожного з нас і триматиме, напевно, до кінця життя. Тепер святиня має статус музею, а служба проходить два рази у рік.

От і сьогодні, напередодні великого свята, хотілося мені згадати про старовинну християнську споруду, якій ми восени віддали шану.  Про Миколу Чудотворця, який народився близько 270 року, а помер 19 грудня 345 року (за юліанським календарем). Людину, яку за служіння Богу було канонізовано. Справи Його пам’ятають і будуть пам’ятати.

І так хочеться зауважити, що все добро, що творив Миколай, яке описане легендами і передавалося з вуст у вуста, робилося тихенько, без галасу і без пафосу. Проте, пам’ять залишилася вічною. І деяким добродіям  варто звернути увагу на такий момент в сьгоднійшній день.

Тож вітаю Вас, друзі!

В День Святого Миколи Чудотворця нехай збудеться усе задумане. Усе, про що просили, хай здійсниться. Хай буде лад в душі і в домі не тільки у свято, а й щодня.

Солодких подарунків Вам під подушками і гарного свята!

НЕХАЙ ЦЯ СВІТЛИНА ВІД САРКОФАГУ МИКОЛИ ЧУДОТВОРЦЯ НЕСЕ ВАМ ЗДОРОВ’Я І ДУШЕВНЕ ТЕПЛО

 

0 0 голос
Рейтинг статті

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Підписатись на коментарі
Повідомлення про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
×
Тисни «Подобається», щоб почати читати мене в FaceBook
Дякую, я вже з Вами!