Кохайте по-справжньому, будьте коханими по- справжньому, мрійте, бо з мрій Воно народжується…
Я думаю, кохання – це не квіти…
Не місячні прогулянки вночі…
Кохання-це дивитися, як діти
Дрімають в нього тихо на плечі…
Кохання не в красивих подарунках
І навіть не в закоханих словах…
Не в пристрасних солодких поцілунках,
А в сяючих, турботливих очах…
Кохання у горнятку з теплим чаєм,
У витримці і вмінні промовчать…
У тому, що так рідко помічаєм
І часто забуваємо сказать…
Любов не у стрункому її стані,
А в променях на кутиках очей…
Кохання це не те, що на екрані,
А глибоко у душах двох людей…
Любов у суперечках і прощенні,
У помилках і вмінні пробачать…
Кохання це не мить одна натхнення, –
Це вічність, що навчає нас чекать…
Чекати, поки станемо мудріші,
Бо молодість з роками промайне…
Та лишиться у серці значно більше…
Турботливе, сімейне, мовчазне…
Кохання в сивині на срібних скронях,
У зморшках і у тихій хрипоті…
В турботливих натружених долонях,
Незмінно найтепліших у житті…
Кохання у розмовах аж до ранку,
А часто у мовчанні в унісон…
У наглухо зачинених фіранках,
Щоб вітер не бентежив її сон…
У шапці, у пігулках і бульоні…
В хворобах, у проблемах і сльозах…
Буває, у підвищеному тоні…
Та завжди у закоханих очах…
Я знаю, що кохання – це не квіти,
Не довгії зізнання у вірші…
Це сила, щоб назавжди оселити
Його краплинку – його душі…
І навіть, як час втече рікою…
І старість постукає у дім…
Не зможе надихатись тобою,
А ти не зможеш знудитися ним…
І будете щоранку милуватись
Тим сріблом, що в скроні упаде…
Так легко у любові помилятись
Та знайте, що вже ваше вас знайде…
Ви тільки-но зумійте дочекатись,
Встояти у спокусах і брехні…
І серцем так насправді закохатись,
Мов квіточка у сонці навесні.
© Огнєва Інелла
Підписатись на коментарі
авторизуйтесь
0 Коментарі