Інколи у нашому житті появляються друзі, яких ми зовсім не чекали. Я про собачок. Віднедавна у ФБ, група “Німецька вівчарка КЛУБ ЩАСЛИВИХ СОБАК” я пишу про нашого чотирилапого друга.
Джон, вівчур німецької породи. Ніколи не було у нас таких породистих псів, старенький наш дворняга минулого року пішов на хмаринки і півроку не хотілося нікого приймати у свою сім’ю. Але ж воно складається не завжди так, як ти думаєш: діти на День народження чоловікові привезли маленький м’якенький клубочок, якому було місяць і декілька днів. А як це в селі ви без пса?
Я особисто була не готова до такого сюрпризу, бо мати породистого пса ніхто не планував. Але що ти вже вдієш? Росте він у нас уже півроку, став для нас і другом, і потіхою, і членом сім’і. Цікаво нам за ним спостерігати, навчати, а я люблю про нього писати коротенькі дописи. Зрозуміти, напевно, мене зможуть такі самі, як і я.) Хтось читає і пише, що подобається, а хтось, можливо, покрутить пальцем біля виска. )
Та я не про це, то була така довга передмова. ) Вчора під однією із мої публікацій розгорнувся діалог про продаж нашого Джона, який мене вразив. Тут у скріншоті зрозуміла суть діалогу. Чи продаються друзі?
Чи продаються друзі?
