Тася усе своє життя прожила у великому місті. Дванадцять років дівчинка разом з мамою і татом мешкала у квартирі з великими вікнами. Їхній будинок вміщав у себе багато сімей, але дівчинка не була знайома з усіма. Їй вистачало близьких сусідів, з якими обов’язково потрібно було вітатися, своїх однокласників, з якими вона проводила вільний час, а ще до них додому приходила тітка Катя з дядьком Сашком. Тасі вони не подобалися, тому що завжди з ними був їхній маленький синочок, якому було тільки три рочки. Її, Тасю, просили, щоб вона з ним гралася. Лихо та й годі! Ну не розуміли дорослі, що їй вже цілих дванадцять, а цей малюк постійно хотів гратися машинками. Пізніше Тася знайшла вихід з цієї ситуації, вона тихенько у своїй кімнаті включала мультики для маленьких і займалася своїми справами. Малий сидів тихо, дорослі вели свої розмови за чашкою кави, а Тася брала свої ґаджети і «зависала» у віртуальному світі.
Дівчинка мала свій планшет та свій телефон. На них були закачані ігри, відео для дівчаток про зачіски, макіяж і моду, цікаві фільми для її віку. Звісно, там були шкільні завдання, вправи, які часто вона робила з однокласниками в чаті. Ну не витрачати ж свій вільний час на навчання, якщо ніхто не заважає, то можна і в гру пограти. Батьки контролювали її захоплення, але Тася користувалася тим, що вони багато працювали і не завжди мали змогу приділити їй увагу. Уроки дівчина учила та працювати додатково їй не хотілося.
Весна. Навкруг уже пахло цією порою року… Весна завжди приносила радість, з кожним днем оживало все навколо, а майданчик у дворі перетворювався на комашник. Діти виходили у двір, в кожного були свої компанії за інтересами. Шум. Гам. Але цьогоріч було по-іншому. Батьки ходили сумні, школи закрили, тривалі повітряні тривоги навіювали страх. Через місяць такого життя мама сказала Тасі, щоб та збирала найнеобхідніше, бо вони будуть кудись їхати.
-Куди? – запитала дівчинка, – там буде нам краще? Можна я візьму свою ляльку?
Ляльку мама дозволила взяти з собою і Тася всю довгу дорогу тулила її до себе. Вона не розуміла куди вони з мамою їхали і чому залишився тато. Так склалося життя, що ні бабусі, ні дідуся в неї не було. Дівчинка часто заздрила своїм одноліткам в тому, що кожного літа вони їхали в село. Їй так хотілося, щоб бабуся напекла для неї смачних пиріжків, а дідусь узяв на руки, хотілося близенько побачити корівку і самій збирати полунички на городі. Село. Тася не знала яке воно. То ж куди її везла мама?
Залізничний вокзал був сірим і сумним. Оголошення про прибуття їхнього потяга якась тітка кричала декілька разів. Тасю з мамою зустріли зовсім чужі для дівчинки люди. Вони щось говорили до неї, але тільки лялька могла її сьогодні втішити. Ще годинку їхали машиною. Вона зупинилася біля маленького будиночка. Дівча бачило такі хатинки тільки на малюнках. Тася відкрила широко очі і запитала маму:
-Ми тут будемо жити?
-Так, Тасю, тут будемо жити поки тато буде виганяти ворогів. Тут нам буде спокійніше.
Пішли в будиночок. Мама завела її в маленьку кімнатку і сказала, що ця кімната буде для Тасі. В хатинці було для дівчинки не цікавою. От інша справа на вулиці: будиночок був на околиці села, за ним була дорога, а там ліс. Кругом було насаджено багато квітів, по іншу сторону був сад. Тася стояла і мовчки дивилася на дерева, які були у пишному білому цвіті. Так багато квітучих дерев вона ще не бачила, над ними гули бджоли. По дорозі, хитаючи головами, ішли корови. Дівчинка підійшла до хвіртки і дивилася їм у слід.
День швидко збіг до кінця. Тасю не можна було забрати до хати, їй було цікаво все: сусідські кури, чому вода не в крані, а в криниці, чи може з лісу прийти лисиця? Увечері, гарно повечерявши, Тася лягла спати. В неї перед очима, немов кіно, прокручувалися події сьогоднішнього дня. Сон прийшов швидко, розчинив її у собі.
-Добридень, Тасю…
Над дівчинкою схилилася справжня фея. Вона була така цікава, що Тася не відразу їй відповіла. Дівчинка розглядала її одяг із блискіток, прозору накидку, в руці чарівну паличку. О, диво! На голові у феї була не корона, а вінок сплетений із цвіту калини. Тася хотіла запитати чому вона вдягнула такий вінок, але фея своєю відповіддю випередила її запитання:
-Тасю, я приходжу до дівчаток, які живуть в українських селах. Ти мене не побачиш у місті, не побачиш в ґаджетах і на малюнках, я сьогодні прийшла до тебе знайомитися. Звати мене Калинова фея. Дам тобі завдання, моя дівчинко. Подумай яке у тебе є найбільше бажання, а я його виконаю. Завтра, як сонечко буде котитися за обрій, прийдеш у сад до кущика жасмину. Присядеш навпочіпки і розкажеш бажання. Я почую його.
У віконце заглянув ранок, легенько похитав фіранкою. Тася сиділа в ліжку і протирала очі. Сонячне проміння крізь вікно заглядало в кімнату і дивувалося, що в ній появилася маленька жителька. Сон! Дівчинка згадала свій сон! Вона босоніж, попри те, що її окликнула мама, побігла в сад дивитися чи там є кущик жасмину. Кущик знайшовся, але Тася мала сумніви, чи то був саме жасмин. Підійшла мама.
– Мамо, як називається той кущ?
– Жасмин, доню, пішли будемо снідати.
День минув швидко. На старій яблуні була прив’язана гойдалка. Дівчинка там гойдалася зі своєю лялькою, в старому хлівчику стояв велосипед, тож педалі в ньому сьогодні не відпочивали. А ще Тася бігала до сусідки по молоко і там познайомилася з маленьким песиком, який називався Байрик. Про планшет і телефон, які лежали ще у валізі, ніхто й не згадував. День збігав до кінця. Сонечко вже ішло спочивати, а дівчинка побігла до чарівного кущика жасмину. Бажання в неї було простеньке, але вона його мала вже дуже давно. Тася нахилилася до куща і тихенько зашепотіла:
-Калинова феє, я дуже хочу, щоб у мене була бабуся.
Вітерець захитав гіллячками, кущик щось зашепотів. Тася оглянулася, повторила своє бажання і побігла до хати. Сьогодні, без зайвих нагадувань мами, вона лягла спати. Мама здивувалася, запитала чи все добре з донькою, та відповіла, що все гаразд.
Сон знову прийшов швидко.
-Тасююю… Я вже біля тебе. – Калинова фея всміхалася. – Я почула твоє прохання і виконаю його. Але я маю одну умову: протягом трьох днів ти маєш робити добрі справи. Щодня ти маєш зробити одну корисну справу. Я все буду бачити. Якщо ти справишся, то на третій день я твоє бажання виконаю.
Наступний ранок прийшов у парі з дощиком. Непроханий гість барабанив по підвіконню і розбудив Тасю. Дівчатко швиденько піднялося, застелило ліжко і відразу побігло до мами питати яка допомога їй потрібна сьогодні. Мама поралася на кухні, здивовано підняла брову на доньку. Чи то так на неї сільське свіже повітря вплинуло? Після сніданку Тася прибрала зі столу і вимила посуд. Наступного дня вона в домівці зробила порядок, протерла вологою ганчіркою підлогу. Мама дивилася на свою дитину і дивувалася. Вона не чекала, що її Тася може бути такою помічницею. Швидко прийшов третій день. Дівчинка його чекала з нетерпінням. Що ж корисного зробити сьогодні? Мама сказала, що потрібно піти до магазину і купити хліба. Тася взяла торбинку і побігла до центру села, дорога була для неї знайома, бо ходила туди вже з мамою.
Під крислатим каштаном на старому будинку висіла табличка «Продукти». Весняний вітер шелестів молодими листочками, ніби щось хотів розповісти. Тася підняла голову, крізь листя просвічувалося голубе небо, а промені сонечка посилали їй якісь таємничі знаки. З магазину вийшла бабуся, вона спиралася на ціпок і несла невеличку сумку. Від дверей магазину до стежки було дві сходини. Бабуся спотикнулася на них і сумка впала додолу. З неї випала хлібина і пляшка олії. Тася підбігла до бабусі, зібрала їй придбані продукти і запропонувала занести все додому.
-Чия ж ти будеш така хороша, доню?
Тася розповіла де вони з мамою живуть.
-Ааа… Зрозуміло. А звати тебе як?
Маленька дівчинка і жінка поважного віку помаленьку ішли по вулиці.
-А що, Федорівна, ти внучку дочекалася? – питали сусідки.
Федорівна тільки усміхалася. Хатина бабусі була теж на околиці і зовсім близько від будиночка Тасі. Вони зайшли у двір. Висока нескошена трава лоскотала ноги. Жінка зняла з дверей великий замок і запросила дівчинку до хати. Тася погодилася, але не надовго, щоб не хвилювалася мама. Федорівна сіла відпочити на стілець. Дівчинка розглядала на стінах фото, вони видавалися їй старими-старими, зовсім не такими, як у її телефоні. Розпитувала бабусю хто на них зображений. Федорівна відповідала чомусь із сумом в очах, а потім витерла сльозу.
-Тасю, я тобі в торбинку поклала пиріжки, пригостиш маму, а в неділю запрошую вас до себе попити чаю.
Дівчинка подякувала і побігла додому. Мама вже чекала доню. Вона ж розповіла мамі про свої пригоди і пішла в свою кімнату, сіла на ліжко. І тут її осяйнуло: «Калинова фея не обманула! Я сьогодні знайшла свою бабусю!» З криком: «Мамо! Мамо! Я знайшла свою бабусю!» – Тася вилетіла в коридор. Дівчинка розповіла мамі про свої сни, бажання, кущик жасмину і добрі справи.
-Зшаєш, мамо, я і надалі буду робити добрі справи. Калинова фея дотримує свого слова. Я їй розповім ще про свої бажання і вона мені їх обов’язково здійснить.
-Які ж твої бажання, доню?
-Я дуже хочу, щоб тато швидше прогнав ворога і приїхав до нас.
На голівку Тасі лягла лагідна рука мами.
Вша коліжанк@
Підписатись на коментарі
авторизуйтесь
0 Коментарі