Сьогодні писала про чай. Так собі тема, просто люблю все, з чим затишно, тепло, що спонукає до розмов чи роздумів. Люблю чай в колі родини, люблю з дітьми, люблю з друзями, люблю сама… Люблю чай вдома, люблю за столиком кав’ярні, в кав’ярні, де тиха невимушена атмосфера і сама чашка з чаєм розповість якусь свою історію…
У січні Клуб Анонімних Авторів запропонував написати монолог чашки, яка живе в кав’ярні, чомусь, підсіла на цю пропозицію. Після цього появився в мене гарний задум, але епідемія в країні все зупинила, тож мої фантазіі Вам.
Ось, що почула я від тієї чашки: )
Хмм… Сьогодні рівно тиждень як мене принесли до цієї кав’ярні. І я вже звикла до свого нового і затишного дому, до своїх чашечок-коліжанок і друзів-чайничків, перед якими так і хочеться показати свій натертий до блиску бік. А потім… А потім у парі з одним із них потрапити на стіл до якоїсь панянки, чи пана…
Ранок. О цій порі на подіум кав’ярного столу частіше виходять кавові чашечки, вони там довго не затримуються. Люди, що поспішають на роботу, зазвичай, планують свій день і мої подружки чують лише нудні робочі плани, інколи коротке: “Цілую, люблю, до зв’язку…” Я ж, чашка для королівського напою – чаю, і зі мною не можна швидко. Мене поволі наповнюють ароматними чаєм, а тоді чекають поки він трішки схолоне… І тоді я приношу своїм шанувальникам задоволення. Ні, не так, це уже стає райською насолодою…
Стоп! Ось і закінчилися мої роздуми. Я вже на блюдечку і чайничок наповнюють чаєм. Тааак… Чайничок той, з яким я виходила учора, непоганий такий, носик задертий доверху, не запльовується, тобто чай не розливає (ой, пробачте за такі деталі). А який чай замовили? Скажу чесно, люблю найбільше, щоб в чайничку заварилася м’ята і лимончик, такий чайочок замовляють розважливі і спокійні люди. Ну, ну? Що там? Так, саме він, мій улюблений аромат. Доречі, хочу сказати, що вперше такий чай налила в мене сама господиня цього закладу, її величність Мар’яна, ооо… як я цим пишалася.
А зараз ми вже на столі. Бачу, що за вікном висять сірі хмари і у вікно стукають холодним дощем. Ви до мене? Ні, я не вийду, мені тепліше із своїм постійним кавалером-чайником. Хоча, холодні і мокрі руки мене вже заполонили своїми обіймами. Молода панянка, що замовила наш чайок, уже отримує насолоду… Зараз я бачу тільки руки з акуратним манікюром, вони вже не тремтять так, як напочатку, чи то від холоду було? чи то якісь інші емоції вплинули на цю пані? Я підняла на неї свої таємні оченята. Дуже гарна. Дивиться у високе сиве небо і усміхається, ні… тихо… Вона щось шепоче… “Дякую, Тобі”, – ось, що я чую. Ой, леле, у неї в очах появляються сльози…Теплі губи торкнулися мого краю, ковток, ще ковток, ну зараз, чай наповнить її спокоєм. Мелодія телефонного дзвінка вирвала її з роздумів:”Привіт… Так, все добре, у нас буде дитинка…”
