Прийшов Спас, держи рукавиці про запас! (вітання-оповідка)

Настав День Преображення Господнього, Яблучний Спас! Вітаю, друзі! Смачних Вам яблучок, солодких грушок і наливних слив! Хай збуваються Ваші бажання, будуть рясними врожаї, хай буде лад у сім’ї!

З Другим Спасом нас усіх!

Вам подаруночок: чергове вітання-оповідка.

ПРИЙШОВ СПАС, ДЕРЖИ РУКАВИЦІ ПРО ЗАПАС!

Тимко вовтузився і ніяк не міг заснути. Сьогодні увечері дід Степан вкотре сказав: «Прийшов Спас, держи рукавиці про запас!» На що бабуся, виходячи з хати йому відповіла: «Таке, таке, Степане, так і життя проходить». Бабуся, побрязкуючи дійницею, пішла до Рябої по молоко. Після доїння, вона приносила парне молоко в хату. Від його кількості напрошувався висновок: чи добре дід і Тимко напасли худобину.

А онук любив ходити з дідом на пасовисько. Туди з усього сільського кутка сходилися пастухи. Хлопець залюбки слухав їхні розмови про події в селі, а коли вони переходили на бувальщину, то Тимко від цікавих оповідок відкривав рота. Дядьки емоційно згадували про минуле, хтось про те, як «за Польщі було», хтось «совєтів» ганив, а хтось сьогодні посварився зі своїм сусідом і просто хотів виговоритися. Тимко теж мав на пасовиську своє завдання, він справно бігав завертати худобу, щоб не лізла у шкоду, і швиденько повертався назад.

Дід піднявся з ослінчика:

– Іди, малий, спати. Взавтра Спаса, підемо до церкви, плоди посвятимо, подякуємо Богу за врожай. Гарний він цього року, фрукта вродила, вродила… Ще би бульбу викопати і зимуй собі, але то таке… Чув, Тимко? Дід казав спати.

Тимко лежав у напівтемряві і не міг докумекати одного, чому мама, відправляючи його в село аж до початку навчання у школі, не поклала йому рукавиці? Невже вона забула, що після Спаса вони уже потрібні? І дід так не раз казав! Він, навіть, чув, коли на вулиці ішов їхній сусід дядько Петро, то дідусь, привітавшись, говорив з ним про погоду і згадував теж про ті рукавиці. То це як? Усі готуються на завтрашній день при собі мати рукавиці, а Тимка ніхто-ніхто не запитав чи він їх має?

У кухні бабуся брязнула дужкою від відра, дід на клямку закрив двері. Зараз, уже не довго залишилося, дід вкладеться на тапчані слухати радіо, а бабуся піде в іншу кімнату відпочивати. Так і сталося, незадовго крізь прочинені двері було чути як у «радіві добавили голосу», через декілька хвилин той «голос» накрило гучне хропіння. Дід Степан уже смачно спав.

Батьки Тимка на всі канікули відвозили його у село. Тут йому подобалася вся сільська суєта: пасти худобу, ходити на сінокіс, годувати з рук бичка, що кожного разу дивився на нього здоровенними і здивованими очима, гладити кота, який на осонні перевертався з боку на бік. Кіт вдавав із себе дурника, але добре знав той звук, коли стукала ручка цеберка, як бабуся йшла доїти корову.

Одне Тимкові було недовподоби, бабуся щодня в обідню пору заставляла випити кварту щойно видоєного молока. Хлопець придумував усякі причини, щоб не пити, але вони не діяли на сурову бабусю. І яким був результат щоденної суперечки? Щодня однаковим: великі білі вуса з молочної піни під носом Тимка.

Онук любив діда і бабу, старався їм допомогти по господарству. А дід Степан і баба Марта обожнювали свого хлопчика, тішилися, що росте слухняна і добра дитина.

От і вирішила наша «слухняна і добра» дитина сьогодні зробити ревізію у бабусиній шафі, яка стояла у кімнаті де спав Тимко, для того, щоб знайти на завтрашній день рукавиці. То ж треба, щоб і у них було все як у людей!  Де лежать речі він знав, зокрема рукавиці, бо не раз взимку бабуся виймала їх, щоб дати онукові на санки.

Отже, хропіння підтвердило, що всі занурилися у міцний сон. Тимофій, неначе, виконував секретне завдання, світло вмикати не можна. Біля діда на полиці є ліхтарик, але так можна сполохати діда і наслідки можуть бути непередбачуваними. Ну що ж? Місячне світло падає туди, куди потрібно, отже… Тимко відкрив шухляду, з неї дружно виглянули дідові зимові шапки. Пірнув долонями донизу – і там лежать рукавиці, вони були і плетені, і ще такі теплі, з хутром всередині, Тимко вибрав хутряні. Йому колись бабуся казала, що це рукавиці ще його батька. От і все, можна спати спокійно.

Ранкові промені сонця пробивалися крізь сивий туман. Прохолода літнього ранку, здавалося, несла якусь життєдайну силу, заряджала на день прийдешній. Трави, під важкими краплями роси, виблискували прозорим бісером, він тремтів і змінював свої відтінки на сонячному промінні, а потім легенько котився додолу. Сонце вже брало день під свою опіку, він обіцяв бути досить гарячим.

В цю пору доби село уже прокинулося, господарі порають худобу, женуть її на пасовисько, то тут, то там чути брязкіт відер, хрокання свиней. Півні уже переспівали, тільки поважні курки вели свої теревні, грабаючись в торішньому листі біля гною. Сьогодні прийшов Другий Спас, а тому вранці на пасовисько іде мало пастухів, більшість накосила трави для худоби і буде до обіду вона стояти прив’язана у садках. Селяни поспішають з кошичками до церкви.

Марта і Степан уже обійшли своє ранкове обійстя, корова видоєна, худоба і птиця нагодовані. Марта для своїх чоловіків випрасувала святкові сорочки. Тимкові занесла в кімнату коли він ще спав. Хлопець лежав обличчям до вікна і сонячний промінь грався на його віях і носику. Пухкенькі губки надулися і склалися в трубочку. Рожеві щічки теж були надутими. «От, який гарний хлопець росте на натуральному молоці, то не городська їжа. В тому городі нічо путнього не з’їш, а тут, як не як, усе своє», – прошептала баба собі під носа.

За деякий час проснувся і Тимко. Він вийшов на ганок, оглянув двір, потягнувся і хотів повернутися до хати, але з саду вийшов дідусь:

– Доброго ранку, козаче! Чи виспався вже? Гайда, одягайся і йдемо до церкви!

За дідом бабуся несла кошик з яблуками, грушками і сливами. Тимко відповів на привітання і насупився: «Знову у нас не так, як в усіх»… – бабуся і дідусь були без рукавиць.

– Іди сину, одягайся, весь одяг висить на стільці. Виходь до нас та й підемо. Не забудься зачесати чубчика. – Марта сіла на лавочку, – трошки перепочину, день тільки починається, а я вже втомилася.

Через хвилин десять перед дверима хати стояв хлопчик років восьми. Напрасовані штанці, нова сорочка, зачесаний чубчик, застебнуті сандалики, а на руки були вдягнені хутрові рукавиці.

 

Тимофій Петрович з дружиною Оксаною машиною під’їхали до кладовища. Уже традиційно він провідував своїх діда Степана і бабусю Марту на Спаса. Ці дорогі для нього люди давно знайшли тут вічний спочинок. Оксана тримала на руках кошичок з освяченими фруктами, а на панелі машини лежали хутряні рукавиці… як ПАМ’ЯТЬ, як ОБЕРІГ.

Псевдонім автора:  Ваша коліжанк@.

 

0 0 голос
Рейтинг статті

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Підписатись на коментарі
Повідомлення про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
×
Тисни «Подобається», щоб почати читати мене в FaceBook
Дякую, я вже з Вами!