Весна… Ніби щодня сонячно, але якось так холодно і незатишно, Весна… мало би бути радісно, але радості немає…
Чомусь здається, що Земля хворіє разом з нами. Її лихоманить від наших гріхів, від байдужого ставлення до Неї. Рани, що горять щодня, болять до знемоги, дим від згарищ не дає дихати, отруєна сміттєвими горами, Вона з острахом дивиться на ампутацію її легень – ліси.
Земля не подарує нам помилок, будемо сподіватися, що це попередження. Нас поставлено в такі умови, щоб ми могли оцінити все, що мали до цього часу: вільно пересувалися, заробляли гроші, ходили з друзями на каву, не знали яку ж то страву вибрати з меню кафешки, який обрати манікюр. Ми мали великі можливості, ігноруючи свої обов’язки. І оцінити правила гри тепер маємо по-справжньому, часу вдосталь…
Страстний тиждень, що завершиться Світлим Воскресінням Христовим, кожного спонукає до роздумів. Земля бажає примирення з Богом, за нас, за те, що ми перестали боятися, ми не боїмося образити ближнього, не боїмося пройти мимо біля того, хто просить допомоги, ми не боїмося поставити свої, інколи мізерні, інтереси вище Заповідей Божих.
Земля хворіє і частково, поки що, ізолюється від нас… Ми приймаємо її стан і теж робимо зупинку, щоб подумати про минуле і про теперішнє. Ще минулого року ми жили звичним життям і щось планували, а тепер все змінилося… і як воно буде наступного дня ніхто знати не може. Основне наше стратегічне завдання – бути вдома, не спокушатися, мати розум, він нам даний Всевишім.
