“Привітання” із святом Святого Миколая

Село неначе  оніміло

Неначе люди подуріли…

                        Т.Г. Шевченко

Було свято, яке святкує кожна українська родина, Святий Миколай приходив із подарунками і бажав любити і шанувати один одного. Вона їхала додому, а в очах стояли сльози болю і образи. Тепер її дім був у місті, а в пам’яті спливали дитячі роки, які пройшли у рідному селі, школа, тепло батьківського дому і маминих рук. Мама вчила її добра і молитви, і тепер, коли найрідніша людина відійшла у вічність вона приїзджала до церкви у своє село.
Так було і сьогодні. Багатодітна мати приготувала подарунки для своїх діток… Тільки для одного сина вона не могла вже щось подарувати крім молитви, так розпорядилася доля…
Чайкою вона летіла до сільського храму, але в силу деяких обставин тут служба не проводилася. На території села знаходився ще один храм, яким керує Патріархат ворожої нам держави. Що ж, Бог один, та й прихожани всі знайомі, жінка вирішила йти туди. Якщо людині важко на душі, вона може зайти до будь-якого храму, постояти, послухати молитву. Тут завжди допоможуть душевнохворим, людям з фізичними вадами, в столиці під час Майдану Михайлівський Собор приймав поранених, незапитуючи їх віросповідання.
Запах ладану почав заспокоювати, молитва і Слово Боже додавали сили. Здавалося, все добре, але…
… Вона прийшла до тями вже на вулиці і не розуміла, за що її випхали з храму. Чи за те, що сказала слово в захист української мови в Божому храмі, чи за те, що була прихожанкою церкви Київського Патріархату? На собі ще відчувала штурхани та крики прихожан. Сльози виступили на очі, відчай розривав їй груди. Куди іти? Вирішила: на кладовище, до мами і тата, ажде там можна виплакатись і виговориттись. Тиша кладовища трохи заспокоїла. Пізніше жінка ішла на електричку, щоб повернутися додому, а у слід казали: “О! Ваша українка пішла!”
…Було свято, яке святкує кожна українська родина, Святий Миколай приходив із подарунками і бажав любити і шанувати один одного. Прихожани церкви, якою опікується Московський Патріархат, поспішали на службу, тиснучи в руці ту гривню, яка буде спрямована проти нас усіх, нас – українців.

…А в іншому місці збиралася пожертва для тих, воює проти московської орди, хто колись повернеться і скаже: “Мамо, ми – українці”…

 

 

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:

Залишити коментар

Будь ласка, авторизуйтесь щоб додати коментар.
avatar
  Підписатись на коментарі  
Повідомлення про
×
Тисни «Подобається», щоб почати читати мене в FaceBook
Дякую, я вже з Вами!