“Веселі бісики” нагадали )

Сьогодні у інформаційно-гумористичній спільноті ФБ “Веселі бісики” прочитала допис “Про сало, вантус і людей))))”.Нижче передруковую його текст без змін.

Сьогодні зімною трапилася історія. Я їздив у Васильків на ринок по м’ясо, купив ще і підчеревини, такої що одне м’ясо 😋😋 коли виходив з ринку, на очі трапився сантехнічний вантус, такий як ото у персонажа допотопної відеогри “Маріо” був)))) широкий і з дерев’яною ручкою, я давно хотів такого мати в господарстві, але навмисно не шукав, а коли був на ринку, то чи не траплявся на очі, чи просто забував про нього. Ну от, я щасливий володар вантуса, з пакетами м’яса і підчеревини, заходжу в маршрутку. Привітався з водієм, даю гроші за проїзд і чую, одна жіночка (яка сиділа на сидінні біля дверей) декілька разів голосно мене запитує: “музчіна пАчьом сало??!!!! Я на автоматі відповів, що не пам’ятаю. Потім хотів пояснити що я брав підчеревину, вона по 150, а салом я не цікавився. Але слово не горобець)))) оте моє “не памятаю”, обурило ще декілька жіночок в бусіку🤣🤣🤣🤣🤣🤣вони дружньо почали обурюватися, на кшталт: “диви на нього, купив і не пам’ятає по чім”🤣🤣🤣🤣🤣 мене це так тішило, що я вирішив нічого не пояснювати, най собі далі обурюються)))))))
P.S. якби мене запитали про тей вантус, я би з радістю розповів, навіщо він мені і почім купив)))) бо я тоді дуже тішив себе, що не забув купити)))
Цікаво, може ще у когось були подібні історії?

Питає автор про подібні історії, а я згадала свою з 90-х років. Отже:

Ми, молоді дівчата, після закінчення школи навчаємося в одному з обласних центрів України. Навчальний заклад мав свій п’ятиповерховий гуртожиток. В одній із секцій (дві кімнати) нас жило п’ятеро. Хто жив у гуртожитку, той знає, там купа спільних речей, які позичаються часто, а віддаються рідко. Але такі речі як праска і вантус потрібно було брати у вахтера (були вони там у кількості – 1шт.), записати у відповідний зошит і вчасно принести. Яке там вчасно принести! Ці речі нашого вжитку перепозичалися, а потім, коли все-таки потрібно було повернути стратегічний інвентар, то його можна було знайти в кімнатах на інших поверхах.
Дія перша.
Хлопці з третього поверху взяли на вахті вантус, записали на себе, а коли їм зробили зауваження, що вже пора його здати, виявилося, що він уже “пішов по руках”. Шукаючи його, хлопці відслідковували пересування даного об’єкта з кімнати в кімнату. Де він міг би зупинитися сказати було важко. Хтось їм шепнув, що вантус у кімнаті у дівчат на п’ятому поверсі (це у нас).
Дія друга.
Часто ми ходили одина до другої в гості по гуртожитських кімнатах, бувало, щось позичити, вияснити про навчання, а то просто пореготати. Інколи із своїх поверхів приходили до нас хлопці, але о 23 годині ми вже повинні всі бути на своїх місцях.
Вечір. Ми у своїй двокімнатній секції, кожна чимось зайнята. Гучний стукіт у двері. Ми переглядаємося, одна з нас іде відчиняти. Різко двері навстіж, на порозі незнайомий нам мешканець нашого гуртожитку. Виглядає збентеженим, задиханим, напевно не один поверх пробіг. Далі діалог:
– Вантус у вас??!!
Відповідь коліжанки вбила:
– Нііі… А з якої він кімнати?
Регіт. Завіса… )))
P.S. Коліжанко, ти згадала цю історію? )))
.
0 0 голос
Рейтинг статті

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Підписатись на коментарі
Повідомлення про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
×
Тисни «Подобається», щоб почати читати мене в FaceBook
Дякую, я вже з Вами!