Євген Бржечко: “І до душі щось вічне підійде…”
Щоб написати цей матеріал, в мене було декілька спроб. Кожного разу чогось не вистачало: то слів, то думки розбігалися за вітром, то огортав звичайний людський жаль…
Євгеній Бржечко… Для багатьох він звичайна пересічна людина, хороший чоловік, сім”янин, товариш. Ця людина сприймається такою, доки не познайомишся з ним ближче, і не обов”язково особисто, а заглянувши у його віртуальний світ в мережі Facebook. Я особисто з Женею познайомилася на гостині у наших дітей, але не тоді він привернув мою увагу. Переконалась я, що це цікава особистість тоді, коли у квартирі дітей побачила картину, яку написав Євгеній і подарував їм. Найперше мене вразила майстерність рук фармацевта, вміння тримати пензля і так тонко передати красу природи, вдихнути у полотно життя. Для мене картини бувають “живі” і “мертві”, саме цей художній твір справив враження дійсно “живого”.
Сьогодні Женя, як і багато наших земляків, захищає на Сході кордони України. Переоцінити місію цих хлопців неможливо, кожен з них це вже Особистість, за кожного вдома моляться батьки, дружини, діти, кожен з нас бажає їм сили, терпіння і повернутися живими. Я не буду писати про війну, висловлювати свої думки про її причини, про ті закулісні ігри, які творяться в нашій державі. Я знову повернусь до Жені Бржечка, який мені дуже симпатизує як людина творча.
Його талант проявляється в різних умовах, навіть тоді, коли здається, що ситуація геть не надихає… Тож найбільше мою увагу привернули вірші, які пише Женя, і фото звідти… з холодних бліндажів.. з окопів… де гуляє полем вітер, пере дощ із снігом, а думки… А думки з маленькою донечкою Елею, дружиною Катрусею, батьками… Іще за своєю подругою – скрипкою, яка розраджувала його, коли торкався іі струни.
Хтось строгий моє прізвище озвучив.
Хоча солдат нарядові й не рад,
Нічний наряд – я за тобою скучив.
В цю ніч святу, з собою сам на сам,
Побачив те, що інші не побачать.
Мені здалось – життя іде на злам.
Боюся крок зробити необачний.
Очей твоїх кохання сяйвосвіт
Я вгадую у зорях наді мною.
Лиш погляд твій мені рятує світ,
І я в тобі народжуюсь луною.
Так просто все, аж сплутались думки!
Гармонія – це завжди несвідоме.
Комусь життя вимірюють роки,
З тобою ж ми були ще всесвіт тому…
Світанок. Тінь. Венера. Я стою.
Шукає небо свій ранковий колір.
Я все забув, я знову у строю.
Лишилась ти, моя любов і зорі.
07.01.2016
© Бржечко Євгеній
А ще зверніть увагу на ці фото. Я б про них сказала так: “Максимум переданий мінімумом”. Потрібно мати дуже тонку душу і відчуття прекрасного, щоб сказати так багато, здавалося б, звичайними фотографіями.
Назва фото:”Картопля. Ранок.”
І здається, що те ранкове проміння тебе пронизує, відчуваєш той смак картоплі, яка є такою смачною ТАМ…
“Ван Гог. Лабутени. Армія.”
Що ще додати? Сумна іронія ЙОГО життя… але такого потрібного для НАС УСІХ…
І ще я обрала ось це:
“АК. Гітара. Вінграновський… І Еліне Сонечко”.
Яке гарне поєднання того, що на перший погляд, не поєднується, але несе в собі глибокий зміст: життєві реалії, духовне і рідне…
Згадати важко, важче ж – не згадати.
Мене цей світ ловив… таки впіймав,
І спогади мої – мені ж за ґрати.
Прокинусь вдома, в ліжку. Я? Не я ж!
Де мій ліхтар? Де автомат? Де нари?
Мені ж наснився знову наш бліндаж,
В якому дощ підігрував гітарі.
Старий бліндаже, згадуєш про нас?
Ти ж чув молитву хлопця, що загинув,
Ти ж бачив біль і радість без прикрас,
Плач командира за свою провину…
Старий бліндаже, вітер і пітьма
Тепер в тобі знаходять свій притулок.
Пройшли роки, закінчилась війна,
Та в бліндажах лишивсь її відлунок.
Святковий день, екскурсія трива,
І гід розкаже про Героїв Славу…
Де був бліндаж – там поросла трава,
Де жив солдат – його душа зосталась.
20.12.2015
© Бржечко Євгеній
Ось і все… Таке цікаве знайомство. Таке цікаве поєднання: фармацевт і музика, пензель і перо, романтик і воїн…
Женю, дозволу не питала, матеріали використала. Ти молодець, повертайся швидше, ти тут потрібний всім.
