– Знаєш, Іро, каже мені дочка, щоб я не пекла вже цього року паску. Каже, що вона спече і мені дасть дві. Але я подумала, то ж я ще рухаюся трохи, помаленьку спечу сама. Вже які вдадуться, то такі і будуть.
– Печіть, тьотю Маріє, поки зможете печіть самі, одна-дві, але свої. Вони Вашими руками вимішені, ніколи не замінять навіть самих найкращих і самих смачних.
Такий діалог з жінкою, яка вже має поважний вік і не має здоров’я. Ходить з ціпком, але життєрадісна завжди, незважаючи на свій стан.
Мабуть, коли підходить той День, в який печеться її величність Паска, ми перелистуємо вкотре записи своїх рецептів, читаємо в кулінарних групах якісь поради, купуємо найсмачніші складові до тіста і напередодні того процесу вже сну нема. Хоч би вдалася!
Для мене це дійсно магія, чомусь стараюся розпочати цей процес вночі. Так, мені здається, тісто буде смачніше, а сонце, що зійде, своїм промінням добавить йому святості. Сонечко було, воно виглянуло, всміхнулося, наче здивовано запитало: «Ти сьогодні раніше за мене?» Так, раніше… )
Ось уже тісто почало рухатися, маленькі бульбашки показують що воно дихає. По кухні починає бродити запах, то там, то там вловлюєш запах кориці, цитрусових, але головний переможець тут ваніль. Та це ще не справжній запах паски, тут потрібна витримка, щоб завершити весь процес. А він довгий і приємний.
Нарешті прийшов час виробляти пасочки у форми. Маленькі і більші вони наповнюються, ну звичайно, так як книжка пише: на третину! Тссс… Ні шуму ні протягів, дбайливі руки господині ставлять тісто у формах на стіл, щоб воно третій раз підійшло. Тісто ж усе чує…
А тепер запах не бродить. Він уже витає в кожному куточку кухні, та ні, він якимось чином вибрався вже за двері і пахне вже по дворі. Паски допікаються, складаються на біленьку скатертину і дмухають на тебе своїм надзвичайними духом. Люблю такі паски, ще не прибрані, незаймані, вони як те вранішнє сонце, що віталося через вікно. Ще трохи і хитра та ледача глазур стікатиме з них і буде вихвалятися, що вона найгарніша, хоч в процесі випікання нууу зовсім участі не брала.
Ти втомлена, але задоволення бере верх, бо з Божою молитвою, з великим бажанням усе вдалося… Так буває тільки раз у рік… То ж дай, Боже, в мирі і добрі за рік дочекатися.
У шибку постукали краплі дощу. Він шептався з весняним вітерцем, наче хотів його у чомусь переконати. Сьогодні Страсний Четвер: «Вітре, не гасім свічок…»
За рік дочекатися…
